ІСТОРІЯ

Хочете реальну історію. Ходила я сьогодні у Варшавський університет. По дорозі вам то відео знімала, яке перед тим виставила. Таке сонце нині. Клас. Йду на видзял, тобто факультет полоністики. Стукаю в двері, аби взнати за нострифікацію диплому.

🇵🇱

 Відправили мене на Обозьну, 8. Але і так сьогодні закрито, бо вони до 14 працюють. Йду, дивлюсь приклеєне на вивісці оголошення “Научицєльа ангельскєго шука научицєлькі польскєго”. Тобто вчитель англійської шукає вчителя польської мови по обміну.

🇵🇱

 Тобто вона вчить то, а хтось польську. Я думаю, подзвоню. Дзвоню. Кажу, так то і так, я українка, вчитель польської, а ви хто. А вона каже, що полька, і потребує польської. Я дивуюсь і питаю, чому, ви ж полька, маєте знати польську. На що вона. Що хоче на дуже високому рівні, ц2. А потім як вчула, що я українка, каже “А пані не може мені поспшонтаць мєшанє. А я пані науче ангєльскєго”.

🇵🇱

 Бо я сказала, що потребую тої мови. Має малу квартиру, 20 метрів, треба мити туалет, умивальник, підлогу. А вона мене буде вчити годину. Перед тим казала, що півтори години треба прибирати, а вчитиме мене годину.

🇵🇱

А потім вже, що я  за годину управлюсь прибирати. А жінці то всього 44 роки. Але 20 метрів квадратних не хоче прибирати. Я от думаю чому? Живе сама. Що скажете, панство. Вже склався у поляків, звісно не у всіх, стереотип, що українці їдуть до Польщі лише на прибирання.