Чи легко закордоном?

Чи легко за кордоном!
Ну як вас сказати. Почну з того, що в мене не було поставленої цілі жити тут. Я
могла б собі і далі бути в Україні, викладати по скайпу. Але чоловік там
закінчував навчання, ми одружились, і я вже мусила їхати до нього. Отакі
молоді-зелені, він ще студент, а я без документів та дозволів на роботу.
Спочатку було важко, і фінансово, і морально. Далеко від дому, друзі, рідні.
Хіба заняття з учнями рятували. І рідну мову чула, і польської їх вчила. Як
згадаю ті наші Катовіце, перша квартира у холодній кам*яниці. Але ми довго
там не пробули. Хотіли ближче до дому. Варшава була нам не по зубах. І
досвіду у менжа не було, і квартири були страшенно дорогі для нас. Ще й
надурили нас добряче. Ніколи не шукайте винайму через приватні бюра, тільки
особисто від власника. Ми заплатили через інтернет за резервацію, бо було
багато бажаючих і ціна більш-менш нормальна. Приїхали спеціально до
Варшави, а тут маєш, ніхто не піднімає, та й бюра такого нема за вказаною
адресою. Але на помилках вчаться. Потім ми почали шукати на тому ж olx,
тільки у Кракові. І, дякувати Богу, трафіла сє файна кубітка. Все ніби було
добре, Краків, близько до дому. Аж поки я не завагітніла і почала торочити,
шоб чоловік кидав роботу, бо смог не давав жити. Я відкривала вікно і
дусилась. Ще й начиталась про вплив того на немовля. Певно материнський
інстинкт спрацював, гормони, не знаю. Перша робота трапилась в Лодзі.
Містом ені сподобалось, чимось нагадувало мій Львів. Хоча лодзяни дуже на
нього нарікають, поляки взагалі люблять нарікати, мабуть, знаєте. Але вірте, за
Краковом я зовсім не сумувала, а за тою страшною Лодзею так!!! Досі згадую з
ностальгією. Мені справді було там добре. Але маленька квартира, дитина не
мала де лазити. А переїжджати на нове в Лодзі! Ми не знали, як краще. І тут
Бог за нас все вирішив. Раптово чоловік втрачає роботу, і це знак долі —
рухатись далі. Отака то історія.
Хто краще