Віддаю все, що маю

Знаєте, якщо говорити зараз про мови, то мені здається, що українська була найпершою серед усіх мов. Тобто її перекрутили і створили інші мови. Що саме польська мова запозичила багато від нашої, а не навпаки. Я в жодному разі не ділю на краще та гірше, на твоє та моє. Просто якось так мені підказує серце. Чому  я вас запитала в попередному пості, що ви читаєте, які книги, яких авторів. Бо поляки якраз дуже багато читають. А транспорті особливо. Я й сама підсіла на польські книги. Коли беру до рук українську, то мені стає нудно. Мабуть, все передбачливо. Чого не скажешп ро польську, яка вже теж стала мені рідною. Однак я й надалі підкреслюю невідомі слова олівцем та малюю по книжці. І люблю саме нові книги, а не з бібліотеки чи чиїсь. Книжка має бути моя. А ще я зрозуміла, що не можу без письма. Я не можу без вас. Я потребую вас як повітря. Я потребую ділитись з вами своїми думками, спостереженнями тут, в інстаграмі. Я віддаю все, що маю. Я хочу творити добро і творю його. Бо так каже моя душа. Я втихомирюю голос розуму. 

Він пильно спостерігає збоку. Я вагаюсь деколи, обдумую. Однак, заплющую очі та слухаю душу. В школі я страшенно не любила писати твори. А саме щось вигадувати. А от компонувати з якихось статей щось одне в мене майстерно виходило. Вибирати тільки основне і подавати його чітко. Без зайвої води. Може деколи виходить аж занадто. От так і вийшло з польською мовою. Так мало бути. Я мала записати ці відеоуроки для вас та відпустити у вільне плавання. Передати знання, допомогти тим, хто того потребує. Тут, у Польщі, я почуваюсь наче вдома. ЗУстрічаю багато наших та чую рідну мову. Я не сумую. В мене немає ностальгії. Вже немає. А знаєте чому? Бо я не прив*язуюсь до одного місця. Будучи на відпочинку в іншій країні, мені було так добре та спокійно. Наче в дитинстві. У своєму селі. Тільки я та поле. Сонце. Трава. Скошена. Своя. Свіжа. Все рідне. Нам так хочеться спокою та тиші. Однак ми не можемо жити і без спілкування. Воно є нашою невід*ємною частиною. Як же мені хочеться багато вам розповісти. Думки лиються потоками.  Як я могла це все тримати в собі. Воно просилося на свободу, на волю. Нехай моя енергія передасться вам та відкриє усі ті закамарки, в які ви боїтеся впустити світло. Страху не існує. Це ілюзія. Створена нами самими. Ми здатні вирватися з мороку. Здатні. Повірте. В нас всередині єм огутня сила, якої ми боїмося. Ми щоразу хочемо щось зробити, однак так само щоразу відкоадаємо у довгий ящик. Йдемо до холодильника і після прийому їжі вже нічого не хочеться. Бо енергія зникає. Вона йде на перетравлення їжі. Очі злипаються. І приходить сон. Їжа, сон абирають наш час. Найцінніше, що ми маємо, це час. Аби вчитись, аби пробувати, аби намагатись ставати кращими. Час дає нам можливість змінити своє життя на краще. Дає можливість змінити себе.