СТРАХ ЧИ МОВНИЙ БАР'ЄР?

Заговорити заважає саме внутрішній страх та закритість. У тут спрацьовують шаблони, нав'язані з зовні. Або те, чого ми наслухаємося з чужих вуст. Але у нас є своя голова на плечах. Нерідко нам трапляються не дуже добрі поляк

и, із своїми націоналістичними поглядами, і ми думаємо, що всі такі.
.
Закриті та ворожі. Але не всі. Сьогодні я мала бесіду з українкою, яка живе в Польщі. І вона сказала, що слухала польську пісню. Спершу так, поверхнево. Але коли почала вдумуватись у сенс слів, то була здивована, що і в поляків є такі глибокі пісні, як і в нас. Воно і не дивно.
.
Бо всі ми люди, хоч і говоримо на різних мовах. Просто ті мови перемішані і нам тепер доводиться їх вчити, аби порозумітись. А колись так не було. Була одна мова і було все зрозуміло. Тепер у нас надзавдання. Почати знову об'єднуватись. І мови якраз сприяють цьому. Як казав Шеевченко. "І чужому научайтесь, і свого не цурайтесь".
.
  Те, що було колись, в історії, нас має мало цікавити. То не наші діяння та думки. Ми живемо тут і зараз.  І ми несемо відповідальність за свій вибір, за своє життя. А не за чужі помилки та діяння. І це несправедливо вішати ярлик одразу на весь народ, тому, що одразу склався такий стереотип.
.
Хто бачить  серцем та душею, бачить більше, той зрозуміє, про що я. Неважливо на якій мові говорить людина, важливо, яка вона всередині. Ви думаєте, мені подобалась польська? Та я її слухати малою не могла, коли тато вмикав польсат, щоб погоду подивитись. Та я була така шалена патріотка, що нікого більше не признавала.
.
Я люблю Україну, але еміграція мене навчила ставитись до всіх однаково, а не дивитись згори і казати, що хтось кращий, а хтось гірший. Кожен має право на щастя. І так, я раніше ридала, коли була далеко від дому, але тепер знаю, що весь світ — мій дім.
.
Продовження в каруселі